Vitaliy Romanov. Iranskaya
Розділ 7:
Нюша
* не молода, але симпатична, товариська й весела, з хорошим почуттям гумору, повністю «зроблена» іранка. Обманщиця й брехунка.
Інтелект нижче середнього, як у багатьох місцевих жінок. Хитра. Але ви ж розумієте: коли інтелект на низькому рівні, а хитрість на високому — це щонайменше смішно. Тим більше для мене, людини, яка народилася й виросла в Одесі. Одеситки красивіші й набагато хитріші. На перше побачення я приїхав із Саїдом. Мій хороший друг. Він ще залишиться з нами, тож про нього трохи згодом. Ми втрьох поїхали в один ресторанчик. Після Одеси — це посередній заклад із барною стійкою, таке собі лаунж-кафе «Riva». Тут намагаються знайомитися міські тусовщики. Але після Одеси це все нецікаво. Ми потанцювали, вона багато пила, я — ні, бо був за кермом. Підвіз її додому. В машині стояв кислуватий запах алкоголю, що йшов із переробленого рота перської принцеси. Я навіть не поцілував її. «Добраніч, до завтра». Нічого цікавого.
Зав’язалося листування. Вона говорила, що не іранка, а персіянка, і що вважається надзвичайно красивою, бо має великі очі. Вона не була жінкою моєї мрії. Але за браком кращого я почав із нею зустрічатися. Вона постійно брехала, розповідала, «як у нас у Німеччині все має бути». Казала мені, що я нічого не розумію і маю прийняти своє нове життя.
На наступних побаченнях, коли я намагався торкнутися її силіконових грудей, Нюша казала, щоб я навіть не сподівався і готувався до того, що сексу не буде в найближчі кілька місяців. Після побачення з недоторкою я одразу їхав у публічний дім. Одного разу там я був із німкенею. Студентка, 19 років. Так, так. Не дивуйтеся. Вони там теж є. Навчання й освіта не годують, а їсти щось треба. До речі, якби я побачив її на вулиці, ніколи б не подумав, що вона повія. Ми взагалі не бачимо їх на вулицях. Але це не означає, що їх не існує. Жінки-повії не їздять трамваями й поїздами.
Так я відповідав на брехню. Нюша про це не знала й думала, що я в неї закохався. Тепер вона могла мене обманювати й витягувати з мене гроші. А хіба це не проституція? Вона розповідала, що вже десять років живе сама і працює в якійсь дуже великій, але маловідомій компанії. Брехала, звісно. Я так і не дізнався, де вона працює.
Коли приїжджав її бос, нам не можна було бачитися. Це могло тривати до тижня. Про їхні робочі стосунки можна було лише здогадуватися. Нюша була з ним цілодобово. Потім він їхав — і ми знову були разом. Вона розводила мене на ресторани, мріяла зі мною про подорожі. Трохи пізніше я прокачу її до Мілана на тиждень із зупинкою на три дні в Лугано. І це була не єдина подорож. По п’ятницях у перської принцеси раптово з’являлося багато справ, і ми не могли зустрітися через її нескінченні ділові переговори. У суботу вранці вона дзвонила мені й щось розповідала сонним, хрипким голосом. Тобто всю ніч була в «Riva» або в «Meer Bar». Обманщиця намагалася перетворити мене на недільного фройнда — тобто після вечірок відходити від перепою зі мною в Голландії, у рибних, дуже недешевих ресторанчиках. І я змушений визнати: у неї це виходило. Вона якось дивно іноді поглядала на мої руки, а саме — на нігті.