asu letty – ciao amore ciao bella
Розділ 11:
12 жовтня 2020 року
Це дивне почуття – кохання, воно в крові, і від нього неможливо позбутися. Воно схоже на відчуття незрозумілого страху, що супроводжується нудотою та втратою орієнтації в часі. Справа в тому, що вона не Барбара. «Барбара» – це було її прізвисько. Вона довго не казала мені свого справжнього імені, думаючи, що я його знаю і знущаюся з неї, бо представився Денисом (Dennis). У нас була домовленість – я приїжджаю до неї тільки першим. Тобто вона каже, коли починає працювати, і я приїжджаю вчасно. Після сексу вона розглядала мене, моє тіло, мої очі, руки й ноги. Гладила мене й щось тихо промовляла румунською мовою. Це було схоже на заклинання, яке завершувалося тим, що вона засинала на моєму плечі.
Ми були абсолютно однакові. Очі, руки, ноги, колір волосся. Ми навіть якось однаково сміялися. У нас був повністю відкритий і відвертий секс. Моя коханка кілька разів могла відчути оргазм. Після сексу ми довго лежали й обіймалися. І моя любов назвала мені своє справжнє ім’я – Деніза (Denisa). Я попросив доказ. Паспорт. Вона дістала паспорт і, усміхаючись, сказала:
– Деніза, бачиш, тут написано?
По моєму тілу побігли мурашки. На очі навернулися сльози. Я ніколи не зустрічав дівчину з таким самим ім’ям, як у мене. Деніза якось запитала, чи бачив я багато красивих жінок. І тут Денис відповів Денізі:
– Неважливо, скільки в мене було жінок. Головне, що я знайшов останню.
Після цих слів моя любов зі сльозами на очах кинулася мені в обійми. Ми планували поїздку до Румунії. Вона показувала мені своїх батьків, і ми сміялися з того, що лежимо голі в публічному домі й домовляємося про наше спільне життя. Я, перед виходом із нашої кімнати № 8, зі сльозами на очах, у стані повного емоційного ефекту, обіймав її і казав:
– Любове моя, поїхали додому, досить, я більше не можу це терпіти.
bogdan de la-ploiesti haziran aoleu sufletul meu originala 2020
– незабаром ми поїдемо додому
Ми довго сперечалися про те, де будемо жити. Сміялися з того, що наших дітей зватимуть або Денис, або Деніза, бо інших імен ми просто не знаємо. Наше листування перетворилося на цілодобове спілкування. Ми цілувалися взасос, що абсолютно неприйнятно в публічному домі. Саме тому я завжди мав бути першим. Я не розумів, як вона поєднувала роботу з листуванням.
Новини про другу хвилю Корони набирали обертів. Деніза сильно нервувала. Постійно телефонувала мамі. Але я її заспокоював і казав, що заберу її до нас додому – тут, у Золінгені, в Румунії чи в Італії, байдуже де, ми будемо жити щасливо й безтурботно до самої смерті. Вона відповідала: «Так». Я слухав ліричну музику, надсилав їй – вона кидала мені сердечка. Увечері я перебував у глибокій депресії, усвідомлюючи, що моя любов, із таким самим ім’ям, як у мене, з такими ж очима і тілом, зараз кожні пів години робить мінети клієнтам.
Тіло, яке я цілував і гладив, зараз мацає якесь створіння. Але Деніза мене заспокоювала й казала, що це лише робота і що ні з ким більше вона не робить того, що зі мною. Але повія збиралася їхати. Я погоджувався, але наполягав на тому, щоб перед від’їздом вона пожила в мене. Ми могли б погуляти, походити по ресторанах. Вона відповідала: «Так». Потім я посадив би свою любов у літак, а через місяць приїхав би до неї в Бухарест. Деніза погоджувалася. Але був і план «Б». Я допоміг би їй купити машину і на ній повіз би її додому. Це вона запропонувала сама. Повія запитувала, на який час я можу залишитися в Румунії. Казала, що ми могли б пожити в неї, але довелося б вигадати правдоподібну легенду нашого знайомства для її мами. Загалом плани, побудовані на ліжку в борделі, були в нас досить серйозні. Ми не припиняли спілкування ні на секунду. Телефони були повні сердечок і зізнань у коханні.
Якось я домовився з нею про зустріч у п’ятницю о 17:00. Я мав бути першим. Барбара (Деніза) сказала, що почне працювати з 17:00. Я приїхав о 16:30, щоб не поспішаючи переодягнутися і пронести в бордель імунні ліки для моєї дівчини-повії. Її робота небезпечна, і я купив їй комплекс ліків на місяць, щоб моя любов нічим не заразилася, зокрема коронавірусом, беручи щодня в рот від 20 до 30 членів. На вході я випадково побачив Денізу з розтріпаним волоссям, яка кудись бігла. Вона мені кивнула й зникла за сходами. Мене знудило. Руки стали холодними, а ноги – ватяними. Здавалося, що серце зараз зупиниться. Я стояв біля входу в публічний дім із ліками, а в мою любов щойно хтось засовував член…
Деніза мене обманула. Вона прийшла раніше і вже працювала щонайменше кілька годин, ніби востаннє. Я тихо пройшов у роздягальню, переодягнувся. Вийшов до барної стійки — на те місце, де ми завжди зустрічалися. Вона підійшла і віддала мені ключ від кімнати. Тобто в неї щойно був секс. Послала мені повітряний поцілунок і пішла в душ, щоб привести себе до ладу перед наступним клієнтом. Переді мною. Бізнес є бізнес.
Я втік…
Я біг у роздягальню, намагаючись приховати від відвідувачів сльози. Серце вистрибувало, руки тремтіли. Сів на лавку, щоб не впасти. Якось зібрався і втік. Дівчата на рецепції не зрозуміли, куди і від кого я тікаю. Я вскочив у машину й помчав дорогою, не розуміючи куди. Головне було – поїхати. Моя машина летіла в бік Золінгена по порожній землі.
Навколо не було нічого. Ні хмар, ні сонця, ні дерев, ні машин. Я бачив лише невелику частину автобану. Мене нудило. Прийшло SMS: «Ти де?» – питала вона. Я не відповідав. Я тікав геть від фабрики любові. Деніза написала ще кілька повідомлень, у яких пояснювала, що нічого не було і що вона чекала на мене. Що ключ від номера брала, щоб зателефонувати мамі. Але це була брехня. Ще вона написала, що купила квиток додому. Мій стан не поліпшувався. Я плакав, дивлячись у машині на коробку з імунними ліками. Приїхав додому. Напився. Між іншим написав Юлі, щоб вона забула мене назавжди. Я добре до неї ставився і більше не міг брехати. Потім написав Денізі, що розумію, хто вона, і нічого від неї не вимагаю. Того дня вона працювала до 5:30 ранку. Я це бачив за даними WhatsApp – там видно, коли людина була востаннє онлайн.
Наступного, точніше цього ж ранку, моя любов надіслала фото з аеропорту. Написала «Bye». Була зла на мене, що я вчора втік. Я написав, що ніколи її не забуду. Сказав, що безтямно її люблю і вірю, що ми не могли випадково зустрітися в публічному домі. Деніза писала, що я все зіпсував, утікши з борделю. Я тиснув на неї. Вона написала: «Ще одне слово – і я тебе заблокую». За кілька годин з’явилася в мережі, тобто приземлилася в Бухаресті. Я написав останнє зізнання в коханні – і вона мене заблокувала. Тепер точно все.
Я купив у публічному домі не лише секс. Я за досить невеликі гроші купив відро еліксиру любові, яке випив залпом.
Я это чувствую до сих пор. Я не знаю когда это пройдет. Аппетита нет и холод в животе. Боюсь слушать нашу с ней музыку. Стараюсь работать, но не получается. Но я держусь. Алкоголь помогает. Настя, о которой вы пока ничего не знаете не разрешает мне пить. Три дня назад, когда переписывался с Денизой, в тот момент, когда она уже была в Аэропорту, пил водку на улице возле РЕВЕ. Настя подошла ко мне и спросила: милый, почему ты пьешь на улице? я говорю: она улетела, на что Настя сказала: дорогой, пошли домой. Домой это значит в замок, где жил одинокий мужчина то есть я на одном этаже а на другом одинокая уборщица Настя.
Я відчуваю це й досі. Не знаю, коли це мине. Апетиту немає, холод у животі. Боюся слухати нашу з нею музику. Намагаюся працювати – не виходить. Але тримаюся. Алкоголь допомагає. Настя, про яку ви поки що нічого не знаєте, не дозволяє мені пити. Три дні тому, коли я переписувався з Денізою, у той момент, коли вона вже була в аеропорту, я пив горілку на вулиці біля REWE. Настя підійшла до мене й запитала:
– Любий, чому ти п’єш на вулиці?
Я відповів:
– Вона полетіла.
На що Настя сказала:
– Дорогий, ходімо додому.
«Додому» – це означало в замок, де жив самотній чоловік, тобто я, на одному поверсі, а на іншому — самотня прибиральниця Настя.
Догрався в любов. Якщо повернутися в ті дні – а я й досі живу тими днями – ти розумієш, що це не була ілюзія. Це було справжнє кохання. Одного разу вона замінила SIM-картку в телефоні на німецьку і сказала, що старий номер я можу видалити, і, даючи мені новий, уточнила, що тепер там будуть лише мама, тато, сестра і ти – тобто її хлопець, я. Тобто лише сім’я. Вона дуже переживала через те, що курить, а я – ні. Закоханий клієнт її заспокоював і казав, що зараз це не має значення, на що Деніза повторювала, що в майбутньому їй доведеться кинути курити заради мене.
Любов – це природний наркотик, який у деяких випадках викликає миттєву залежність. Її немає, а я досі її люблю. Деякі мої друзі можуть подумати: що це за чоловік, який розплакався через повію? Я пишу це свідомо і нічого не соромлюся. Я вже два роки живу сам і хочу кохати. Кохати нікого. Сльози в публічному домі – це накопичене в мені бажання комусь готувати сніданки, купувати квіти, щось дарувати, доглядати і, зрештою, спати з кимось під однією ковдрою.
У наступних розділах я поясню, чому закохався в борделі, чому так переживав на смітнику, куди мене викинула моя колишня дружина. У бордель мене привів страх самотності. А любов, що прокинулася в моєму серці, була наслідком пережитої трагедії. Вигнання з мого життя і втрата дітей повністю мене змінили.
Я впевнений, що полюбив не саму Денізу, а якийсь жіночий образ. Якщо сьогодні я побачу її на вулиці — навіть не впізнаю.
Знайомі німкені питають мене:
– Денисе, ти що, спиш із повіями?
Я відповідаю:
– Звісно, і я щасливий.
По-перше, немає альтернативи. По-друге, спати з повіями – це чесно. Я впевнений, що я далеко не один. Принижені вдома неповагою і байдужістю чоловікі, штовхаються феміністками на цей шлях. Моя інтрига в борделі була протестом.
Наш світ став настільки брудним і нещирим, що нині в публічному домі я почуваюся набагато краще, ніж у реальному житті. І… найімовірніше, я залишаюся тут. Дівчата, що сидять у Meer Bar (Дюссельдорф, Hafen) і вишукують багатих чоловіків, брешуть і виманюють гроші – хіба це не повії? Вони гірші. Вони – брехливі злодійки з однією метою: висмоктати з тебе всі гроші. Весь Instagram кишить сексуальними дупами в джинсиках. Запитайте себе – навіщо? Я відповім: дупа – це приманка. Вони ловлять чоловіків на це сітями. Тонни риби в коментарях шлють поцілунки й сердечка. Повії переглядають акаунти. Де дорогі машини й годинники – там жирна рибка. Звичайні хлопці шансів не мають. Це проституція.
У тому, що ми живемо в борделях, винна система, яка породила радикальний і сепаратний фемінізм у Європі. Ми, відчуваючи себе непотрібними вдома, шукаємо любов, стосунки й почуття в інших місцях. Але це місце лише одне – бордель. У більшості європейських сімей чоловік потрібен лише для заробляння грошей.
Цей парадокс, дорогі мої друзі, я назвав побутовою проституцією. Жінку, яка живе з тобою на одній території, не хвилює твоє здоров’я, твої переживання, твої хвороби й проблеми. Ти маєш бути здоровий і приносити гроші додому – живий чи мертвий.
Попередній
Розділ 10
Наступний
Розділ 12
Обговорення розділу