Але Юля… Що ж робити з Юлею? Безумовно, після всього, що сталося, я втратив інтерес до нашого листування. Мене заспокоювало лише одне: між нами не було сексуального контакту. Отже, формально це начебто й не зрада. Хоча все було набагато складніше.

Наступного дня ми знову написали одне одному. Барбара відповідала односкладово – лише «так» або «ні». Я завантажив румунський перекладач і самовчитель, намагаючись хоч якось полегшити наше спілкування. Вона працювала за контрактом. Наскільки я розумів, умови контракту не дозволяли їй вступати з клієнтами в близькі стосунки. Я намагався забрати її з «Пуфа», але вона відмовлялася. Їй не вистачало всієї суми, необхідної для машини. Думаю, у контракті також було обумовлено, що зустрічатися з клієнтами за межами клубу їй заборонено.

Ми бачилися ще багато разів, секс щоразу ставав дедалі сильнішим. Я купив їй парфуми у формі туфельки й проніс у бордель. Днями вона відлітає, попросила, щоб я допоміг купити їй машину в Німеччині, я погодився. Поки що все.

Як з’явилася Юля? Ви вже коротко про це чули. Повернімося в січень 2020 року. Після перської принцеси й ще кількох контактів із місцевими жінками я зрозумів, що треба діяти. Знайшов в інтернеті перше-ліпше шлюбне агентство в Києві, зателефонував власниці, вона показала мені каталог – і я одразу ткнув пальцем у Юлю. Вона з невеликого українського містечка, хитра, симпатична й якась домашня, не така, як інші наречені. За невелику суму грошей я отримав її номер телефону. Перші телефонні розмови були складні. Ми – чужі люди. Почалося нескінченне листування. Але без особливих почуттів.