Барбара якось ніжно посміхнулася й продовжила свій шлях на терасу борделю… Денис побіг за нею, кинувши свою компанію. Саюд на той момент уже повернувся й одразу пішов за мною. Вона мені настільки сподобалася, що я не наважився одразу запросити її до номера. Романтик. Намагався говорити німецькою, потім російською… не виходить. Тільки англійською. Румунсько-англійською. Через деякий час між нами все відбулося. Ми піднялися нагору й зайшли в чарівну кімнату № 8, у якій не було нічого, крім величезного ліжка. Сидячи в позі лотоса, пара в повній тиші стукала пальцями по сенсорних кнопках телефонів. Перекладачі двох смартфонів сором’язливо й водночас збуджено перекладали нервові тексти людей із двох різних світів. Мені здавалося, що наше ліжко летить у відкритому космосі, де замість зірок, паралельно з нами, летіли по спіралі й поступово притискалися до нас світящі сердечка з прозорими крильцями.

Денис і Барбара були не просто близькі, а настільки близькі, ніби вони вже багато років разом і добре знають, що їм потрібно для максимального задоволення. Повія робила все не так, як інші дівчата, з якими я вже бував у таких місцях. Тобто вона проявила до мене інтерес. Я їй сподобався. Я написав Барбарі, що хочу в цю мить залишитися з нею назавжди, летячи в невідомість на нашому космічному кораблі, схожому на звичайне старе ліжко з випраною простирадлом. Барбара нервувала, передчуваючи, що політ, довгий як нескінченність, уже почався. Денис робив з нею все, чого не робив уже кілька років, і абсолютно не гребував. Наші тіла немов зливалися одне з одним. Палали обличчя, по тілах стрибками то вниз, то вгору бігали мурашки.

Вона запитала наприкінці, через перекладача: що зі мною не так і що я тут роблю, точно так, як колись у мене запитала повія Ді Ді. Коротко все пояснив і уточнив, що ніколи не зможу взяти німецьку жінку. Розповів, як залишився сам, що хочу кохати й бути коханим.